Є у нашого народу події, над якими не владний час, а скорботна пам’ять про них
живе і житиме у серцях українців. Пам’ять — то нескінченна книга, в якій
записано все: і життя людини, і життя країни.
Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був
Голодомор.
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв
голодоморів, які відбулися у XX столітті. Наймасштабнішим з них був Голод
1932–1933 років.
Цього року ми втретє вшановуємо жертв Голодомору в умовах повномасштабної
російської агресії. Ми знову протистоїмо російському імперіалізму, який навіть
не приховує своїх злочинних намірів: знищити Україну та українську
ідентичність.
Багато літературних творів присвячено цим трагічним подіям. Маємо пам’ятати
про всіх і кожного, хто став жертвою геноциду, організованого злочинною
радянською владою. Наша історична пам’ять має жити для того, щоб такі події
більше ніколи не повторилися. І важливим джерелом для цього є саме книги:
історичні та художні, які висвітлюють події років Голодомору.
Однією з таких книг є роман Тетяни П’янкової «Вік червоних мурах». Він побачив
світ у 2022 році, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. Авторка
давно цікавилася темою Голодомору, а для написання книги використала
документальну літературу та матеріали. Так народився глибокий психологічний
роман, що зображує долі звичайних людей на тлі трагічної історії.
Роман здобув третю премію конкурсу «Коронація слова» 2021 року. «Вік червоних
мурах» — це роман про злочини минулого, діти та онуки винуватців яких
продовжують чинити геноцид українського народу. Ця книга — суцільний біль,
кожен її розділ — це трагедія, читаючи яку холоне кров і перехоплює подих.
Роман перекладено німецькою та польською мовами.
Ознайомитися з книгою в електронному варіанті можна за посиланням:
переглянути тут
В цей день прийнято запалювати живий вогонь, адже він є символом памʼяті, це
тепло, це надія. Надія на те, що нам вистачить сил вистояти і перемогти. Бо ми
- народ-воїн.
Засвіти свічку...