Україна… Золота, чарівна сторона! Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена.
Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу
любов до краю, де народились і живемо.
Київська Русь була однією з найбільших і наймогутніших держав середньовічної
Європи. Займаючи величезну територію від Чорного моря до Льодовитого океану,
від Карпат до Волги, Русь відігравала роль з'єднувальної ланки між
західноєвропейським та східним світом. Давньоруський період в історії України
був часом її розквіту та єдності, усвідомлення свого місця та значення у
світовій історії. Грушевський вважав, що кожен народ має свою історію.
Українці ведуть свій початок від антського союзу племен; у добу Київської Русі
стають українською народністю.
Українська земля – це земля наших предків. Україна – це наша батьківська земля
– наша Батьківщина. Земля зі своїми традиціями.
Представляємо вам колективну роботу випускників 2018 року – рельєф «Ми любимо
Україну», в якому відображені елементи українських народних свят і традицій.
У писанкарстві головне те, що ми продовжуємо традицію, якій вже тисячі років. І
навіть якщо ми не знаємо значення усіх тих символів, вони все одно мають свою
силу. Багато дослідників стверджують, що на писанках виписані всі закони
всесвіту. Недарма є приказка, що «поки люди пишуть писанки, доти існуватиме
світ».
Сьогодні, в реаліях постмодерного інформаційного суспільства зберігаються та
залишаються знаковими орієнтирами традиції, що дійшли до нас з давніх-давен.
Саме такою є традиція виготовлення писанок. В ній поєдналися дохристиянські
елементи (намагання опанувати та впорядкувати хаос весняного пробудження сил
природи) та пізніші християнські (воскресіння як нове життя). Писанка –
абсолютно унікальна за своєю символічною насиченістю та декоративною
досконалістю річ.
Основою писанки є яйце – один з найдавніших космогонічних символів, якій можна
знайти у багатьох мітологіях. Відтак, віра у велику відроджувальну силу яйця
спонукала до використання його у певних обрядах. Писанки дарували на знак
перемир’я, побажання сили, здоров’я, краси, застосовували у захисті від
пожежі, для лікування хвороб та ін. Як пише Т. Кара-Васильєва: «Писанка
позначена найвищим семіотичним статусом, в ній знаковість, як символ оновлення
життя, виражена максимально, а утилітарність – мінімально».
Писанка – сире яйце з нанесеним символічним орнаментом і зафарбоване у кілька
кольорів. Рисунок наносили воском за допомогою спеціального інструмента –
писачка. Процес певною мірою схожий на ритуал, адже усі речі та дії в ньому
мали символічне значення – вогонь, вода, віск, фарби.
Сам орнамент формувався та відточувався тисячоліттями. В окремих місцевостях
писалися одні й ті ж самі орнаменти, кращі зразки відтворювалися з року в рік
і саме так продовжувалася традиція. Відтак – писанкові орнаменти різних
регіонів України вражають своєю різноманітністю.
Протягом ХХ століття традиція писанкарства зазнала занепаду за радянських
часів, проте активно розвивалася у діаспорі. З часу здобуття Незалежності
відбувається відродження та розквіт традиції писанкарства.
Студенти нашого коледжу, викладачі, а також учасники Всеукраїнського
відкритого конкурсу-виставки декоративно-прикладного мистецтва «Слобожанські
візерунки» (організатор ЦК Декоративно-прикладного мистецтва коледжу) і просто
писанкарі-любителі пишуть традиційну писанку і створюють сучасні авторські
великодні сувеніри в різноманітних техніках.
Ось за такі тисячолітні традиції, що продовжують існування світу, за
невмирущість сакральності українського народу, за життя борються бійці ЗСУ! За
існування світу без війни!
Калініна Олександра, 111 дпм
Денисенко Анна, 111 дпм
Закликали весну, зліпили зі студентами писанку (на світлині зліва направо Дарія Дубровська, Марина Віталіївна Слободяник, Альона Долгова)
Роботи випускниці коледжу 2021 року Герасименко Олександри, яка постійно брала участь у Всеукраїнських конкурсах і отримувала перші місця, саме з писанкарства
Лозова – наше рідне місто, де ми народилися, живемо, і працюємо. З нашим містом
пов'язані найкращі події нашого життя.
Йдучи вулицями рідного міста, я часто думаю про те, що будинки дуже схожі на
людей. У них своє життя, своя історія, своя доля. Скільки всього вони
«побачили» на своєму віку! Іноді здається, що вони «дивляться» на нас із
любов'ю, знають нас в обличчя.
Сьогодні Лозівська громада Харківської області з початку повномасштабного
вторгнення зазнала від російських військ уже 17 ракетних ударів, внаслідок
чого зруйновано понад 200 будинків.
Лозівці виїжджають у безпечніші місця. Як же важко розставатися зі своїми
рідними місцями: весняними парками, затишними скверами, до щему у серці
знайомими вулицями та рідними будинками.
На превеликий жаль, цієї весни ворог вкрав посмішку з нашого обличчя. Вкрав
наше блакитне небо, вкрав золото наших полів, вкрав наше мирне життя. Але не
зміг вкрасти нашу віру. Віру в нашу єдність, нашу силу й нашу перемогу! Ми
віримо в наші ЗСУ і впевнені, що Перемога вже не за горами.
Слава Україні! Слава героям! Слава ЗСУ!
Ми повернемося, рідне місто!
Цей поліптих написали викладачі циклової комісії Декоративно-прикладного мистецтва коледжу на замовлення мерії. На світлині зліва направо: храм - Біла С.Л., міськрада - Савін С.В. та Слободяник М.В., Будинок культури - Гнилицька О.І., залізничний вокзал - Слободяник М.В.
Марина Слободяник біля свого полотна "Залізнична станція «Лозова»"
Дипломна робота Данила Найпака, керівник Гнилицька О.І.
Дипломна робота "Лозова", Микита Дев'ятияров, кер. Слободяник М.В.
Робота з живопису в стилі спонтанного реалізму Лариси Карнаушенко, кер. Слободяник М.В.
Перейти до Ґуґл-класу
Замовити довідку
Написати звернення
