Величне слово українське,
Тобі співатиму пісні!
Я вдячна, що ти стало рідним.
До тебе шлях був непростий.

Я народилася далеко,
Не в Україні, і сюди
Дитям малим – ні, не лелеки –
Батьки з любов’ю привезли.

І раптом я почула мову –
Незвичну, дивну і нову,
Таку пісенну, неповторну,
Дзвінку, барвисто-золоту!

Мов тая чистая перлина,
Вона засіла у мені
І проросла міцним корінням
У моїм серці і душі.

Листочки ніжнії пускала.
Я ж не пручалася, росла.
І те коріння поливала,
Наскільки вміла та могла.

Щоб якнайкраще доглядати,
Щоб зберегти оті ростки,
Багато довелось читати,
Гортати різні словники.

А ще напам’ять вчити вірші,
Бентежні, ніжні і сумні,
Палкі, веселі, найщиріші,
Такі нестримні та земні.

А ще співати. Так, співати,
Бо пісня – то душа моя.
І догляд цей дав результати:
Розквітла мовонька мова!

Убралась гарно, наче квітка,
Всміхалась ніжно навкруги.
Ну що ж, тепер і я вкраїнка!
Мені вже й вірші до снаги!

Та що там вірші – це лиш квіти,
А далі будуть вже й плоди:
Філологічної освіти
Не вистачало ще мені...

Багато років я вже вчитель
Бо мову щиро я люблю!
І намагаюся розкрити
Студентам всю її красу.

Її величність, неповторність,
Коштовні батьківські скарби.
Її безмежність і проворність.
А ще – століття боротьби

За існування та свободу,
За те, щоб вільно ми могли
Вивчати рідну нашу мову.
І щоб усіх перемогли!

Щоб мати ніжно колискову
Співала дитятку вночі.
Щоб змалечку вливалась мова
До української душі.

І щоб ти не впала, не згубилась
В тернистих вікових стежках,
Щоб ти, як фенікс, відродилась.
Широким, добрим був твій шлях.

Моє дзвінкоголосе слово!
Мої незвідані скарби,
Пануй у хаті і у полі,
Брини у пісні молодій!

І ніжно розливайсь у гаю,
Лунай без краю та кінця.
Хай твоя сила зігріває
В окопі нашого бійця.

І хай ніхто вже сплюндрувати
Тебе не сміє! Не дамо
Твоїм ім’ям ми торгувати.
Бо нам усім не все одно!

А тим, хто досі так зрадливо
«Какая разніца» кричать,
Не місце у моїй країні,
Нехай вони навік мовчать.

Співай, чаруй, священне слово!
Живи наповну, досхочу!
Бо не людина я без мови!
Як птах без крил – не полечу.

Не заспіваю навіть пісню
І Богу я не помолюсь.
Без тебе існування прісне,
Без тебе жити я боюсь.

Я вдячна, що ти стало рідним.
До тебе шлях був непростий.
Величне слово українське,
Тобі співаю я пісні!

Старе кафе. Жовтіє листопад.
Кленове падає навколо філіжанки...
Буяє осені барвистої ошат.
Вальсує в погляді задумливім панянки.

То скільки ж років мИнуло с тих пір...
Все той же столик... І з вершками кава...
І клени, затишок, і вуличка, і двір ...
В якій порі думками заблукала?

Так скучила за всіма осенями,
Що мов осінній вітер пролетіли...
Життя сплило прийдешніми дощами...
І чи збулися заповітні мрії?

А вітер, як омріяний партнер
Веде по жовтолистому паркету.
Замислуваті віхори із «па».
Розвіює туманом силуети...

То виринають, то зникають знов
Складки сукні, ткані з позолоти.
Вітре! Стій! Так закружляв... Агов!
Без зупинок у життєвому фокстроті.

Незчулась як в волосся рудокосе...
Вплелися срібні пасма вже зими...
Вітре, зупинись, вже знову осінь.
І холоне кава на столі...

Моя рідна Україна –
Найпрекрасніша країна,
Солов'їну мову маєш,
Квітнеш ти і надихаєш.

Суверенна, незалежна
В силі духу ти безмежна .
В Буковелі є Карпати ,
На Говерлу можна стати,

А в Криму є Кримські гори
І Азовське, Чорне море .
Прапор є жовто-блакитний,
Він красивий і привітний.

В Україні герб Тризуб
Наймудріший, наче дуб.
Ще не вмерла Україна,
Вона вся – моя родина :

Народився в ній, зростав,
Батьківщину шанував.
Україну не здолати ,
Будем ми перемагати.

Україна в нас одна,
Хай закінчиться війна
І жахлива, і страшна,
Дуже люта і сумна.

Будемо ми в мирі жити
Танцювати і дружити.

Кохання тихо в серці пророста,
Немов весна крізь холод і тривогу.
І навіть тиша вже не є пуста –
Вона веде мене й тебе у дорогу.

В очах – тепло, у слові – простота,
І більше ніби й нічого не треба.
Бо там, де є любов і доброта,
Там світ стає світлішим, ніж небо.

У домі нашім є маленьке диво:
Котик Кузя, ніжний і красивий.
Чорна шерсть, мов нічка тиха,
Світиться у променях без лиха.

Білі лапки, мов сніжок зимовий,
Крок за кроком – тихий і чудовий.
Висловухий, лагідний, малий,
Та для мене друг він дорогий.

Коли сум приходить непомітно,
Кузя поруч – і стає привітно.
Бо муркоче тихо біля мене...
І на серці знову щось приємне.

І зацвіла вишня –
Весна, весна,
І потекла річка
Струнка, струнка

І твої босі ніжки
Йдуть, йдуть
По травичці зеленій
Топ, топ!

А я намагаюсь тебе
наздогнати, обійняти
І ніколи зі своїх рук
Не відпускати, цілувати.

І доки тепло нас
Обіймає, зігріває,
То наше кохання лише
Назавжди проростає.

І закінчилася
Весна, весна-ясна,
А моє кохання до тебе
Зроста та зроста.