Шляхами випускників. Наталія Жмурко ~ Комунальний заклад "Лозівський фаховий вищий коледж мистецтв" Харківської обласної ради

«Я сіла у свій вагон»: шлях, що веде до сцени і сердець людей

Інтерв’ю з випускницею КЗ «Лозівський фаховий вищий коледж мистецтв» ХОР (2005 р.) Наталією Жмурко

— Наталю, часто говорять, що професія обирає людину, а не навпаки. Чи так було у вашому житті?

— Абсолютно так. Доля інколи веде нас незбагненними стежками, і ми можемо довго блукати в темряві, перш ніж знайти свою. Пам’ятаю, як колись сказала мамі, що хочу вступати на мистецтво крою та шиття. Її реакція була щирою і дуже промовистою: «Яка з тебе швачка…». І вона мала рацію. Неможливо втекти від того, що тобі судилося небом.

— Коли ж ви усвідомили, що сцена — це не просто захоплення?

— З дитинства я жила на сцені: співала, танцювала, грала у виставах. Але тоді здавалося – це просто хобі, щось легке і необов’язкове. Я й уявити не могла, що з роками це стане сенсом мого життя, моїм диханням і внутрішньою опорою.

— Ваш студентський шлях розпочався у Лозівському училищі культури і мистецтв. Яким він був?

— У 2001 році я вступила на хорове відділення. Дуже добре пам’ятаю першу зустріч з нашою групою, коли куратор Ніна Іллівна сказала фразу, яка стала символічною: «Ви сіли у потяг разом – подивимося, хто доїде до кінцевої зупинки».

Саме з того моменту все й почалося: лекції, сесії, репетиції, виступи на міських заходах, дружба з одногрупниками, перше кохання… Чотири роки щасливого студентського життя промайнули, мов одна мить.

— З якими почуттями згадуєте викладачів і коледж?

— З безмежною вдячністю і теплом. Я закінчила навчання з дипломом з відзнакою, і це заслуга наших викладачів, які вкладали у нас не лише знання, а й душу. Ми були справжньою родиною, а коледж став для нас тією самою Alma mater, про яку з любов’ю говорив наш директор Василь Чурилов. Це місце, де вчать не лише професії, а й людяності.

— Яким був ваш перший професійний досвід після випуску?

— У 2005 році я почала працювати художнім керівником в Орільському Будинку культури «Оріль». Це були два роки справжньої практики, пошуку себе, накопичення досвіду. Там я вперше відчула відповідальність за колектив, за глядача, за кожен вихід на сцену.

За дипломом я – організатор культурно-дозвіллєвої діяльності та керівник хору (вокального ансамблю), а сцена стала тим простором, де ці дві спеціальності злилися в одну справу мого життя, саме сцена об’єднала ці дві спеціальності в єдиний творчий шлях.

— У вашому житті важливе місце займає родина. Як вам вдалося поєднати творчість і материнство?

— У 2007 році я вийшла заміж і народила донечку Полінку – і на певний час змінила мікрофон на найголовнішу роль у житті – роль мами. А у 2011-му з’явився син Матвій, і це була ще одна складна, але найщасливіша роль. Материнство не віддалило мене від сцени – воно навчило відчувати глибше і співати серцем.

— Розкажіть, будь ласка, про свою професійну діяльність. Чим для вас є робота організатора культурно-дозвіллєвої діяльності?

— Робота організатора культурно-дозвіллєвої діяльності неймовірно цікава. Лише той, хто працює культпрацівником, знає, як легко й водночас професійно можна перевтілитися з ведучої мітингу в актора театральної вистави.

— Яке місце у вашій роботі займає вокальне мистецтво?

— Невід’ємною частиною моєї роботи є заняття вокалом. Я брала участь в обласному пісенному конкурсі «Наша пісня», де отримала диплом лауреата ІІІ ступеня. Також дистанційно брала участь у ХІV Міжнародному мистецькому конкурсі «Panorama-Art» у номінації «Естрадний вокал» і здобула диплом лауреата І премії.

— Чи маєте досвід колективних виступів?

— Так, у складі вокального гурту «Смак» ми брали участь у Сорочинському ярмарку у Львові, де отримали диплом лауреата І ступеня.

— Які заходи були для вас найцікавішими та знаковими?

— Одним із найяскравіших став фестиваль-конкурс «Театр без обмежень», започаткований у 2024 році Лозівським міським Палацом культури. Творчий колектив представив глядачам яскраву модернізовану мелодраму в стилі українського танго за мотивами фільму «Гуцулка Ксеня» (режисер – О. Дем’яненко). У цій виставі я виконала роль Гелен – американки українського походження, тітки Яро.

— Які ще цікаві дитячі проєкти ви організовуєте?

— Протягом літніх канікул на різних дитячих майданчиках міста ми проводимо дитячі конкурсно-розважальні програми з оновленими сценаріями.

Під час осінніх та зимових канікул на сторінці Лозівського міського Палацу культури відбуваються дитячі інтерактивні онлайн-програми.

— Які дитячі програми ви б виокремили особливо?

— Однією з нещодавніх яскравих подій стала інтерактивна осіння програма «Осіння майстерня у Парасольки». У ній взяли участь близько тридцяти дітей. Головна героїня — Парасолька — у кожному випуску пропонувала дітям творчі завдання, які вони із задоволенням виконували та отримували за це набори для творчості.

Щороку на новорічні свята відбуваються театралізовані дитячі вистави, зокрема:

«Книга добрих справ»;
лялькова вистава «Як Гриць Україну рятував»;
«Новорічні пригоди Котигорошка» — весела музична вистава про сміливі кроки на шляху до мети;
новорічна казка «Місто, де збуваються мрії».

— Ви багато років працювали в районному Будинку культури. Чим запам’ятався цей період?

— У 2009 році я прийшла працювати в районний Будинок культури – і це був творчий шлях довжиною в 11 років. Святкові концерти, мітинги, конкурси, новорічні ранки, ярмарки, масові гуляння, ярмарки…

Наш Будинок культури був маленьким острівцем творчості, а його директор Валентина Миколаївна Шаламова – мудрим наставником і берегинею цього простору.

— Ви постійно навчалися й розвивалися. Що дала вам вища освіта?

— У цей же період я закінчила Харківську державну академію культури і мистецтв, здобула кваліфікацію артиста хору, викладача, керівника вокального ансамблю. Це дало мені впевненість, глибше розуміння професії та бажання ділитися знаннями з іншими.

— Радіо — ще одна сторінка вашого творчого життя. Як вона з’явилася?

— У 2020 році мене запросили працювати на радіостанцію «Терра». Ранкові ефіри, вітальні програми, живе спілкування зі слухачами – це зовсім інший формат, але така ж сцена. Сьогодні я веду ранкові новини і мрію одного дня прочитати в ефірі головну новину для всієї країни: «Ми Перемогли!»

— Як повномасштабна війна вплинула на вашу професійну діяльність?

— Лютий 2022 року поділив моє життя на «до» і «після». Святкові заходи змінилися на пам’ятні й трагічні, багато подій перейшли в онлайн-формат. Але навіть у цих умовах культура залишається важливою – як пам’ять, як підтримка, як надія. Особливо тепло згадую костюмовані заходи для дітей – новорічні свята та День захисту дітей. Радість у дитячих очах, сміх, щирі обійми – це безцінно.

— Над чим ви працюєте сьогодні і з якими думками дивитеся в майбутнє?

— З 2021 року я працюю в Лозівському міському Палаці культури організатором культурно-дозвіллєвої діяльності. Я – ведуча, співачка, аніматор, граю ролі у аматорських виставах. Працюю, розвиваюся, ділюся досвідом.

Моя праця неодноразово була відзначена дипломами та подяками, і це надихає рухатися далі.

Я вірю, що настане час, коли ми знову зберемося на головній сцені міста на великий гала-концерт Перемоги.

— Які заходи зараз під час війни приносять задоволення?

— Анімаційна костюмована хода. Ми з колегами у образі різноманітних персонажів беремо участь у тематичних вуличних театралізованих акціях на День Святого Миколая, на Колодія, День Незалежності. Дуже важливо, що ми не просто проходимо вулицями, а вступаємо у контакт з публікою – вітаємо, фотографуємося, роздаємо сувеніри та подарунки, створюємо атмосферу свята.