Лозова – місто наших мрій і сподівань

16 вересня цього року Лозова святкує 81-у річницю з дня визволення від фашистської окупації та 155-річчя заснування.

 Рідне місто! Для нас ти не просто місце на карті. Не просто позначка у свідоцтві про народження чи місце прописки. Ти частина нашої душі. І де б ми не були, куди б не кидала нас доля, ми знову і знову повертаємося до тебе. А якщо не маємо можливості це зробити, то линемо до тебе своїми думками. Ми захоплюємося твоїми просторами, твоєю історією, людьми, які захищали тебе у роки лихоліття і які  стоять на твоєму захисті сьогодні, людьми, які є твоєю гордістю. І це не тільки відомі постаті, які залишили слід в науці, у мистецтві, культурі. Це кожен, хто народився, виріс, живе у Лозовійй. Живе батьківщиною.

 До Дня міста бібліотека коледжу підготувала знайомство читачів  з поетичним талантом лозівських поетів-аматорів, які вдало вплітають свою любов до рідного краю, надію та віру в майбутнє в поетичні рядки своїх творів.

  

                                                                       Віра Чуркіна

ДО ЛОЗОВОЇ – З ЛЮБОВ’Ю

О Лозова, о Лозова,

Твоя історія нова,

Для міста – це ще юний вік,

Лиш почала років розбіг.

Тобі ще жити і рости,

Міцніти, вчитись і цвісти.

На це у тебе є причини:

Ти – центр, ти – серце Лозівщини.

І маєш ти потужні сили –

Це лозівчан невтомні крила.

Тебе всі люблять і леліють,

Про тебе дбають, про тебе мріють.

О Лозова, о Лозова!

Ти молода ще, молода!

І я з тобою не старію,

А поступово лозовію.

20.08.2020

 

Архипова Людмила

Лозівщина – рідний край

Ми, українці, нація прадавня.

На цій землі живем багато тисяч літ.

Історія держави дуже славна.

Про це вже знає цілий світ.

 

Колись в степах моєї   Лозівщини,

де пролягав Муравський шлях,

Хозари й русичі ходили:

про це кургани сповістять.

 

Коло річки з густим верболозом

спекотними днями

дикі зубри спочивали –

тамували спрагу.

Тут татари роз’їжджали

по Дикому полю.

Набіги чинили,

плюндрували волю.

 

У зимівниках козацьких

запорожці в нас жили.

Родючим хлібом засівали

усі землі навкруги.

 

Буйних коней випасали

у степах Бритаю,

об’їжджували норовливих.

Про це кожен знає.

 

І це – моя Батьківщина,

мій край чудернацький.

де кожна травинка просякла

вільним духом козацьким.

 

Лариса Шапко

Лозова – у світі ти одна!

Другого міста просто не існує.

Завжди у серці кожного вона

Хто народився тут, живе й працює.

 

Лозова – дитинство золотаве.

Подвір’я, тихі парки і сади.

Вулиці, алеї і квартали

Зелені сквери і лоза біля води.

 

Місто залізничників, спортсменів,

Місто лікарів і вчителів.

Будівельників, майстрів і інженерів,

Художників, поетів, співаків.

 

ЖивЕмо, любимо, і дихаєм тобою

Найрідніше місто на землі.

Хай буде завжди мир над Лозовою,

Щоб діти й молодь тут щасливими були!

10.09.19

Зруйнована мрія
(з особистого)

Для Лозової то була Подія!
Подія на яку чекали всі:
"Палац культури відкривається!" - гуділи
дорослі в місті, ну і ми, малі.

Спостерігали, як встановлювали балки.
А потім стіни, вікна, сходини і дах...
Росла будівля з краю Заячої балки
"Як на долоні". В білих кольорах.

І, ось, нарешті ми в Палац заходим!
Як тут красиво: мармур, дзеркала!
Все сяяло від сцени і до сходин!
Ту пам'ятаю "мить" до цього дня!

Людей прийшло тоді в Палац багато
(мікрорайони на той час були не всі).
Причепурились лозівчани, йшли ж на свято!
А як іще - відповідати щоб красі!

Я закохалась в наш Палац з дитинства
(тоді мені було з десяток літ)
У сцену, і таЇнства закулісся...
Палац для мене був - магніт і світ.

Ні, я не йшла, а я в Палац летіла!
Спочатку в "Іскорку", а потім у спортзал:
Займалась баскетболом аж до випуску
зі школи. А улюбленим був зал.

Так, театральний. Я на всіх концертах
і заходах разом з артистами жила -
на сцені, сидячі у залі, у глядацькому,
і мріяла, що я в усіх ролях:

ось зараз вірш на сцені я читаю,
а ось веду концерт, у сукні що
у сяйві рампи стелиться яскраво,
співаю с "Дзеркалом", стараюсь в унісон...

Дитячі і юнацькі мрії...мрії...
Мені здавались недосяжними, бо то
Її Величність Сцена!... Всі надії
залишила, як кажуть "на потом".

Та все ж професія сценічна наздогнала.
І поштовхом до цього був Палац.
Сцена - по життю допомагає:
Новий сценарій, вірш, спектакль, абзац.

Я пам'ятаю, вже у двадцять років
До пульту стала, молодий ще режисер...
Вела концерти і дипломку захищала.
Сцена! Люба Сцена відтепер

дає наснагу сили і лікує
як організм живий живе с тобою.
І не мені одній тепер бракує
Палацу, Сцени - стали, що судьбою.

Нестримний біль. Зруйнованая мрія.
"Як на долоні" красень був Палац!
"Ломать не строить!" схиблена росія
шукає всьому  "пришарашений" Ерзац.

Стільки вкладено в Палац всього людського
будівельниками й творчими людьми!
Тільки виродки ганебної московії
знищити ракетою могли

заклад, де росли мистецькі діти,
де колективи щиро в світ несли:
радість, щастя. Й з глядачем ділити
свої емоції на сцену щедро йшли.

Руїни. Болісно дивитись.
Заслали сльози нескінчений шок.
На сцену, де серця артистів бились
ракета вдарила - від ворога "смішок".

Та МРІЇ бути! Відбудуєм красень!
Культура України - на віка!
Все буде творчість, пісня й танець!
Все буде, лозівчани, - МПК!
22.05.22.

Наталія Шкребець

Завмерло рідне місто. Знов прильот.

Потужний. Поруч. Аж здригнулись стіни.

І не боїться тільки ідіот.

Я плачу із онучкою в обіймах...

 

Як страшно, Боже! Де мій телефон?

Дзвоню швиденько чоловіку, сину.

Усі живі! І погляд до ікон.

І знову заспокоюю дитину.

 

Кричало місто. Рана так кровить:

Поцілили в самісінькеє серце.

Ще дуже довго буде всім боліть

Цей день, коли яскраве сонце

 

Закрили хмари попелу і дим,

Коли за мить палац - уже руїни.

Культури й творчості наш любий дім,

Один з найкрасивіших в Україні.

 

Ридає місто. Посивіло враз.

Мої онучка затискає пальці:

А що, тепер нема БК у нас?

А я куди ходитиму на танці?

 

Не плач, дитино, відбудуєм ми

Усе, що клятая орда зламала.

Ще виступатимеш на сцені ти,

Як і колись  бабуся виступала.

20.05.22

Ольга Халепа

РОЗЛУКИ

Роз'їжджаються всі, чи побачимось ще?

Кожен день подарунок від Бога...

Україна - суцільна дорога.

Україну пронизує болісний щем,

Рюкзаки за плечима, на серці туга

І у спогадах рідні домівки,

                                  Ось весна над полями чекає плуга,

Сновидіння немов кіноплівки.

Проводжаємо знову когось у світи,

А що завтра? Спитати б у Бога...

Треба їхати, бігти, летіти, іти,

Україна - суцільна дорога.

Нам весну б зустрічати у рідних гаях,

Нам садити поля та городи,

Знову з неба летить смертоносне ба-бах,

Не питаючи нашої згоди.

Іще вчора прекрасне щасливе життя,

А сьогодні суцільні розлуки,

Ще міцнішими стали людські почуття,

Які топчуть жорстокі суки.

Попри всю небезпеку, зігріє любов,

Вона з нами долає дороги,

Іще віра у серці,  основа основ,

Про майбутнє і день Перемоги.

3 квітня 2022 року

Алла Штонда-Кривулець

Молюсь за захисників.

І знову день, наздоганяє клопіт,

А подумки я лину лиш туди,

Де молодий хлопчина... там в окопі,

Стоїть на варті рідної землі.

І вибір зроблено, назад шляху немає,

Ти захисник...і захищаєш рідний край,

А я молюсь, і Господа благаю

Хай  виживе і переможе

наш Солдат...

12.09.2022

Поширити: F P X In